Знаки долі Михайла Пташука, творця найпопулярнішого фільму "У серпні 44-го"

Нещодавно на наших сторінках йшлося про нову кіномоду – повальне захоплення продюсерів-режисерів "старою темою" СМЕРШу, диверсантів ("У бій йдуть лише диверсанти", "ДТ", № 12). Режисером, який десять років тому почав реанімувати цю тематику, надавши їй потужного художнього імпульсу, був білорус Михайло ПТАШУК, котрий трагічно загинув у Москві в квітні 2002-го (саме в унісон із премією "Ніка", яка йому належала за цей фільм). Варто нагадати, що "У серпні 44-го" – екранізація роману Володимира Богомолова "Момент істини". Стрічка Пташука підштовхнула до подальшої успішної кінокар'єри таких акторів, як Євген Миронов, Владислав Галкін, Олександр Балуєв. Цей же фільм – один із чемпіонів телепрокату (його повторюють безкінечно, особливо в День Перемоги).

Про "Серпень...", про трагічну долю Михайла Пташука – ексклюзивне інтерв'ю спеціально для "ДТ" вдови режисера Лілії Михайлівни ПТАШУК.

— Ліліє Михайлівно, рівно десять років тому – 1998-го – Михайло Пташук почав працювати над стрічкою "У серпні 1944-го"... З чого, власне, почалася ця історія?

— Справді, 1998-го Мініс­терство культури Білорусі запропонувало Михайлові екранізувати твір Володимира Богомолова "Момент істини". Пташук перечитав роман вісім разів. І був вражений. Але зрозумів, що сценарій для картини написано 20 років тому. Причому, переважно, за допомогою ножиць. Із фаховою кінодраматургією це не мало нічого спільного. І хоча всі попереджали Михайла, що Богомолов – письменник талановитий, але людина конфліктна, Пташук усе ж поїхав до нього в Москву. Згодом вони подружилися.

Із колосальним трудом було створено режисерський сценарій. Почалися проби акторів... Але почати зйомки не змогли – не було коштів. Тоді вирішили зробити фільм разом із Росією. Договір між Міністерством культури РБ і Держкіно РФ підписали. Але гроші знову не надійшли.

Тоді Михайло подзвонив режисерові Станіславу Говорухіну. І той запропонував вийти на депутата Держдуми Володимира Семаго, щоб саме він став продюсером проекту. Семаго прийняв пропозицію. Але поставив дві умови: збільшити бюджет фільму до п'яти мільйонів доларів (дві третини з яких мали піти до Семаго) й дати йому можливість знятися в другій за значимістю ролі...

Обидві пропозиції були для Михайла неприйнятні. Пташук зневажав такі речі в кінематографі. А Євген Миронов сказав: якщо Семаго довірять головну роль, то він піде зі стрічки назавжди! "Уявіть собі, що в нашому фільмі одну з головних ролей виконує Жириновський!" – говорив Женя.

Минав час. Зникала натура. І Пташук на свій страх і ризик вирішив знімати масові сцени, де були задіяні тисячі військових і десятки одиниць техніки! Це було пекло! Мишко повертався в готель і падав з ніг. Його обличчя кривавилось від сонячних опіків... Були дні, коли він навіть падав на коліна перед образами й молив: "Господи, не дай мені зняти цей фільм!" Кожен день зйомок давався йому великою кров'ю. Семаго не платив людям зарплату. Але група вірила режисерові. Вони знали – Пташук не підведе!

Ну а як прийняли готовий фільм, думаю, розповідати не варто. Але мені особливо сподобався приз, який подарував повпред Південного округу Казанцев – це стела у вигляді тонкої жіночої постаті й напис: "За найкраще втілення теми любові до Батьківщини". ...

Завзятість Пташука перемагала. Переміг він і найважчі обставини, які супроводжували зйомки фільму "У серпні 44-го". ...