Часом, незважаючи на тотальне засилля дурних серіалів на російському телебаченні, у цій купі гною з'являються якщо й не діаманти, то, принаймні, фільми, про які хочеться щось сказати. Як правило, голосніше за всіх вістрілюють Перший канал або "Росія", у яких є власна виробнича база. Але в даному випадку на Першому демонструється продукція однієї з найбільших незалежних студій – порівняно молодий компанії "Централ Партнершип" (вірніше, її дочірньої фірми), що виросла буквально на наших очах з прокатної контори та дистриб'ютора у великого кіновіробніка.

Мова йде про що стартував у минулий понеділок фільмі "Апостол", на який впав погляд вашого браузера, завдяки – не стану приховувати, в тому числі і нав'язлівої реклами. З неї випливало, що головну роль грає один з кращих російських акторів – Євген Миронов, та ще й у парі з чарівною телеведучим, гонщиком і екс-музикантом Миколою Фоменко, і я вирішив придивитися до нового продукту. І, треба визнати, не пошкодував.

Переглянуті три серії про пригоди подвійних агентів НКВД часів Великої Вітчизняної війни жодного разу не дали приводу для звичного в таких випадках нападу роздратування, що переходить у непереборне бажання вимкнути телевізор – назавжди. овітся ясно після першого ж титрів... ну, з мінімальними варіаціями. По-друге, в наявності редукція "мильної" складової і професійна картинка – вже приємно, фільм знімався на кіноплівку, все по-взрослому.

Появівшаяся не так давно манера запрошувати "у шухляду" режисерів, які прийшли з "великого кіно", викликана крайнім дефіцитом професіоналів вищого дивізіону на ниві телефільмів, вже не раз давала плоди. Не тільки у великих кінорежисерів – Бортко, Панфілова, Рогожкіна, Мітти – звичайно виходять непогані телекартіни, але й у досвідчених професіоналів, таких як Юрій Мороз, виходить досить пристойне кіно, незважаючи на такий невдячний у творчому плані (на відміну від комерційного) формат, як сучасний російський серіал.

Формат цей, як правило, не витримує ритму, провалюється за сюжетом (якщо не фільм заснований на будь-якому великому літературному джерелі), розсипається під натиском сценічних, монтажних та інших нісенітниць, жахливо страждає по картинці, коротше кажучи – перетворюється в жуйку, і мило. І, до того ж, приречено використовує одних і тих самих акторів на всі випадки життя; найбільш свіжий і дикуватий приклад – серіал "Ліговка, 4", де всі до одного актори, звичні до блювоти "менти", на старості років без будь-якої зміни амплуа раптово змінили професію і стали приватними детективами та адвокатами, причому в абсолютно ідентичному "Ліхтарям" проекті! Без натяку на пародію.

Взяться за щось серйозне і кінематографічно не банальне для Першого каналу нова і відносно успішна що виробляє фірма доручила режисерові з пристойною репутацією – і, мабуть, не помилилася. Крім детективного сценарію, лихо експлуатує перевірений і ефектний в пригодницькому жанрі сюжет про двійників, в "Апостола" – і це головне – чітко обіграна історична канва і грамотно зображений фон, на якому розвиваються події.

Відрадно, що на міні цілковитої недостовірності автори "Апостола" не підірвалися. Звичайно, допитливі глядачі можуть відшукати незручності, які незрозумілі з точки зору військових істориків, але перед нами все ж таки художній вимисел, пригоди, дивитися які можна і не відволікаючись на це.

Крім усього, добре видно режисерська рука – в першу чергу в акторських роботах. Перехідних ролей мало або майже немає, всі персонажі наділені характером, у всіх своє обличчя. І якщо Євген Миронов уже звичний у ролях подібного типу – згадати хоча б його Нержіна в "В колі першому", то роль суворого капітана НКВС, багато в чому стрижнева для цього фільму, розкриває акторське дарування Миколи Фоменко як не можна краще. Та й інші ролі – репресованого лікаря у виконанні Карена Бадалова, комісара – Юрія Назарова, дружини головного героя – Дар'ї Мороз, матері капітана – Лариси Мальований – опрацьовано з серйозною режисерської пунктуальністю. Розвиток подій обіцяє появу все нових персонажів, і чекаєш цього з не меншим інтересом.

І останнє, про що хочеться сказати: перед нами спроба розповісти про війну та її героїв з оригінальною точки зору, не оцінюючи героїв за шкалою "свій – чужий", а ділячись роздумами на тему: що б робили ми в такій ситуації, коли куди не кинь, всюди клин. Все в цій країні пов'язані нескінченними смертями, арештами, тортурами і жахом перед невідворотною машиною тоталітарного знищення. Плюс – за лінією фронту ворог, ще похлеще. І в такій жахливій атмосфері людина залишається собою: хтось стає мучеником, хтось героєм, хтось, як завжди, залишається негідником. Але чорного і білого тут немає – добро не бореться зі злом, а виживає, здійснюючи покладені йому вчинки. Люди вижили в повному кошмарі і перемогли. Бог є. Це – пафос фільму.

Звичайно, робити висновки про цілому по його частини – справа невдячна, і дуже хочеться, щоб "Апостол" не розчарував до кінця, не розсипався, дотягнув, – але й побаченого достатньо, щоб перестати вирубувати телевізор на перших же кадрах і вже додивитися до кінця. І, можливо, ще раз порадіти за глядачів і творців.